Того вечора у Національній філармонії України панувала особлива атмосфера — малюки, школярі і дорослі заполонили гомоном глядацький зал. Що трапилось? Якщо «діти — квіти життя», то «сад» цього разу зацвітав не лише у залі, але й на сцені — Київський державний музичний ліцей імені Миколи Лисенка презентував звітний концерт. Однак про все по порядку.

Пальців однієї руки буде забагато, щоб перелічити дитячі освітні заклади в Україні, які поєднують загальну освіту з музичною. Наразі їх всього чотири (в Одесі, Києві, Харкові та Львові). Один із них — КДМЛ імені М. В. Лисенка, що цьогоріч відзначає своє 90-ліття.

Той, хто хоча б трохи дотичний до музичної сфери, неодноразово зустрічався з колишніми випускниками цього закладу. Ось вони вже є студентами або викладачами консерваторій, а ось — концертують, творять музичне життя в Україні та за її межами. «Київська десятирічка», «школа Лисенка», «ліцей Лисенка» — представники різних генерацій у розмові називають заклад по-різному, однак усі найменування постають певним брендом, що залишається з музикантом протягом всього професійного шляху.

Ліцей бере свій початок у зв’язку з Київською консерваторією. Саме при ній, завдяки ініціативі професорів Констянтина Михайлова, Абрама Луфера, Григорія Беклемішева була організована школа для музично обдарованих дітей, яка згодом розрослася і стала незалежним освітнім закладом. З тих пір з її стін вийшла численна кількість відомих музикантів — зокрема, свої перші кроки у професію там здійснили композитори Ігор Шамо (відомий багатьом за піснею «Як тебе не любити, Києве мій?»), Леся Дичко (мисткиня, чия музика вже стала класикою), Олександр Злотник (знаний музичний діяч, ректор Київської муніципальної академії музики імені Рейнгольда Глієра).

Історія ліцею багато в чому визначає традиції сучасного закладу. Передусім, у ньому створюються умови і середовище для надання професійної музичної освіти (1–11 класи) бажаючим вступати у музичні виші. Діти та підлітки можуть із головою зануритись у музику без відриву від проходження загальноосвітньої програми. Після уроків математики або української мови учні йдуть на різноманітні заняття спеціального циклу: навчаються грі на різних інструментах (фортепіано, струнні, духові, ударні), співу, опановують музично-теоретичні дисципліни (сольфеджіо, музична література, гармонія тощо). Також у закладі наявні декілька хорових колективів і навіть шкільний симфонічний оркестр, — що надає якнайширші можливості для колективної творчості. Комплексна освіта юних музикантів передбачає не лише розвиток навичок виконання, але й прицільне тренування їхнього слуху та інтелектуальне зростання, що сприяє вихованню усвідомленої особистості.

При ліцеї є пансіон, готовий прийняти дітей, які мешкають далеко від місця навчання. Там вони забезпечуються усіма необхідними умовами для комфортного життя і отримання освіти. Зокрема, мають цілодобову підтримку вихователів, які допомагають опрацьовувати навчальні завдання, організовують дозвілля — влаштовують шкільні заходи, відвідування музеїв, концертів тощо.

Особлива складова навчання — участь самих вихованців у концертах. Виступи на сцені для ліцеїстів є звичними, адже до такої практики вони привчаються змалечку. Впродовж навчального року відбуваються академконцерти й іспити як форми моніторингу успішності. Крім того, діти часто беруть участь у конкурсах і концертах в Україні та за кордоном. З недавнього — Камерний дівочий хор ліцею під керівництвом Юлії Пучко-Колесник здобув І місце на XIII Міжнародному фестивалі-конкурсі у польському Гданську (участь здійснювалася за підтримки Президентського фонду Леоніда Кучми «Україна»). Тож учні можуть проявляти себе у дружній і творчій атмосфері, ставити цілі та досягати їх.

«Грати на сцені — не те ж саме, що здати контрольну з історії чи географії — все на людях. Потрібно щоденно працювати на результат і з вчителями, і самостійно. Учні буквально змагаються за те, щоб взяти клас, репетиторій для самостійних занять. І це не тому, що ми примушуємо, а тому що вони самі усвідомлюють: потрібно позайматися, розібрати нову програму, підготуватися до концерту. В цьому плані ми виховуємо у дітей відповідальність за свою роботу, — зазначає директор КДМЛ імені М. В. Лисенка, доктор культурології, професор Сергій Волков. — Деякі учні вже у шкільному віці починають давати перші сольні концерти на професійних майданчиках і співпрацювати з “дорослими” музичними колективами».

Отже, представники ліцею намагаються створити умови, аби «квіти» могли проростати якомога вільніше — навіть у часи повномасштабної війни (коли не те що досягати вершин, а просто жити важко). Українські діти зростають у перманентному стресі, а навчатися вимушені за блекаутів, постійно перериваючись на те, щоб ховатися в укритті від чергової атаки росіян. В екстремальних обставинах у ліцеї встановили безперебійне освітлення й облаштували сучасне сховище (за підтримки Фонду імені Федора Шпига), що стає тимчасовим прихистком для всіх учасників навчального процесу вдень. Для дітей, які мешкають у пансіоні, укриття заміняє спальні кімнати вночі.

Директор ліцею згадує: «Спускаєшся іншим разом — молодша школа в укритті ховається. Ракети, шахеди літають, а малята “Червону калину” або гімн співають… аж сльози на очі навертаються (причому їм самим хочеться це робити!). А потім разом: “Слава Україні!”. І це надихає — наше суспільство все-таки живе україноцентризмом».

Ліцеїсти не залишаються осторонь, коли справа стосується критично важливих питань суспільства. Вихованці долучаються до благодійних акцій: влаштовують ярмарки, на яких продають власноруч створені вироби (з такого минулорічного заходу для ЗСУ було передано 60 тисяч гривень), збирають кошти зі своїх виступів на потреби українських воїнів тощо. Певно, що це допомагає дітям знаходити своє місце у нашій реальності, в якій «квітам» доводиться не просто проростати, а пробиватися, причому не крізь асфальт, а крізь метал.

Тим більше захоплення викликає те, що здатні робити діти навіть у надскладних обставинах. Переконатися в цьому можна було, зокрема, на звітних концертах ліцею у Національній філармонії України, що відбулися 23 та 26 березня. Мені пощастило відвідати другий концерт, тож мова піде саме про нього.

Подія 26 березня — певною мірою унікальна. Не тому, що ліцеїсти грали у філармонії — такі підсумкові концерти, як і практика виступів у найкращих залах Києва, для них є традицією. Неординарність полягала в тому, що учні виступали не просто у ролі солістів, а з Національним симфонічним оркестром України під орудою народного артиста України Володимира Сіренка. «Національний оркестр нечасто виступає з дітьми. В роботі з ними, звісно, є певна специфіка. Що з професійним дорослим музикантом можна зробити за одну репетицію, з дітьми — треба трошки більше часу, щоб вони не боялися, відчували себе комфортно. Хоча діти з “десятирічки” завжди виходять на сцену підготовленими — і молодші, і старші (там інакше не буває). Але справа не в пафосі, а в правді — не дивлячись на сьогоднішні жахіття, діти навчаються музиці і показують високий клас!» — коментує маестро.

Для участі у концерті відібрали найбільш підготовлених учнів, які мають солідну виконавську практику і вже пробували грати з оркестром (дехто навіть неодноразово). Однак кожен досвід таких виступів, тим паче для молодих музикантів, — в чомусь новий. Тому можна лишень уявити, наскільки відповідальними для них були ці моменти.

Своїми враженнями від підготовки та виступу в концерті поділився один із учасників — восьмикласник Всеволод Сіраш: «Репетицій з оркестром було три. Для мене це був звичний процес: грали від початку до кінця, деякі фрагменти відпрацьовували, Володимир Федорович (Сіренко. – Т.Б.) давав певні вказівки. Але були й хвилюючі моменти, адже я мав звикнути до диригента, його жестів, до звучання інших інструментів. Мені доводилося грати з оркестрами раніше, тому я вже набагато менше хвилювався. Насправді це не проста справа — треба вміти грати в ансамблі, відчувати баланс… Але коли навколо тебе музиканти такого високого рівня — це ще більше надихає і додає сил».

Концерт відкрив наймолодший учасник — семикласник Савва Золотарьов (клас викладачки-методистки Марини Калініної), який виконав блискучий фінал Концерту для фортепіано з оркестром Едварда Гріга. Учню явно було доручено твір, що перевищує звичайну для його класу складність, проте він чудово впорався. Виконання Савви спонукало слухачів активно слідкувати за драматичним розвитком музичного полотна грігівського твору. Особливо яскраво юний піаніст розкрився у ліричних епізодах (як-то побічній партії). Однак коли цього потребувала музика, він вправно «переключався» на виконання технічно складних, віртуозних елементів. Було радісно спостерігати, як в процесі виступу соліст зміцнює контакт з оркестром й буквально зростає на очах, що свідчить: звітний концерт — не якась формальність, а частина навчання. Тож Савва Золотарьов дав потужний старт для продовження вечору.

Естафету підхопив восьмикласник Акім Кравченко (клас викладачки-методистки Тетяни Сніжної). У його інтерпретації зал почув першу частину Концерту для скрипки з оркестром №3 Вольфганга Амадея Моцарта. Юний соліст занурив слухачів у царство класичної врівноваженості, що дуже контрастувало з романтичною пристрасністю попереднього твору. Виконання Акіма було дуже вивіреним у відтворенні ритміки, фразуванні, чистоті інтонації, при цьому — живим і виразним. Зокрема, вразила майстерна плавна зміна динаміки у швидких пасажах — філірування звуку. Скрипаль впевнено вступав у діалоги з інструментами оркестру (приміром, з гобоєм у розробці), що підсилювало «ігрову» складову жанру. Виступ Акіма Кравченка був дуже витонченим і влучним щодо передачі класичної естетики.

Наступним прозвучав фінал Концерту для фортепіано № 2 Фридерика Шопена у виконанні десятикласниці Амелії Плошко — учениці доцента Сергія Рябова. Солістці гарно вдалося передати тремтливий і схвильований образний стрій музики. Відмітним є володіння піаністкою бездоганною дрібною технікою (що переважає у творі): ажурні мережива швидких пасажів, з яких дуже часто «сплітається» музична тканина фортепіанної партії, звучали водночас і легко, і чітко. Амелія прекрасно відчувала оркестр, отже, виконання музики здійснювалося дуже природно й дозволяло сповна насолодитись твором.

Арсеній Кацавал, учень 10 класу, який навчається у викладача Володимира Фоменка, виконав «Симфонічну п’єсу» для тромбона з оркестром Александра Гільмана. Твір виправдовує свою назву і за розмахом конкурує з частинами концертів, даючи можливість солісту-тромбоністу представити інструмент у різних іпостасях. Виконання Арсенія дозволило почути і ніжне, лагідне звучання тромбона, і його пробивну міць на кульмінаціях. Дуже вміло було зіграно фінальну каденцію, що зламало стереотипи про тромбон як неповороткий і важкий інструмент. Пруткі пасажі, приховане двоголосся, трелі — все було під силу юному виконавцю. Його виступ став блискучим подарунком публіці.

Ефектним був і виступ Всеволода Сіраша (викладачка — Анастасія Сабадаш). За традицією соліст та диригент тиснуть один одному руки, але в цей раз щось пішло не так, і Володимир Сіренко не проявив ініціативи. Юний артист не розгубився — протягнув руку сам, даючи знати, що без цього ритуалу «кіна (а точніше — музики) не буде». Така маленька дрібничка додала нотку гумору в цей вечір.

Прозвучала композиція «Файдулі, фай» з циклу «Батярські пісні» Юрія Шевченка. Однак замість солюючої скрипки, для якої написаний оригінал, присутні почули… ксилофон! У крайніх розділах твору Всеволод вправно передав на ударному інструменті завзяття музичної теми. Середній же розділ, у якому розкривається ліричне «обличчя» теми, постав справжнім викликом для юного ксилофоніста. Втім, якимось чином солісту вдалося примусити інструмент з однією із найбільш гострих атак звуку м’яко «співати», що говорить про неабиякий талант.

Завершував перший відділ концерту дев’ятикласник Павло Ульянченко, який навчається грі на скрипці у викладача Андрія Павлова. Публіці було представлено «Циганські наспіви» Пабло Сарасате. Неможливо не відмітити, наскільки вільно юний скрипаль почувався на сцені — це відображалося і в тому, як гнучко він вибудовує фразування, дозволяючи собі відхилення від «метроному», і у томних глісандуючих під’їздах до звуків… Так само впевнено соліст проявив себе у віртуозному розділі твору, при прослуховуванні якого, видається, всім хотілося пуститися в танець.

Після антракту виконувався тричастинний Концерт для скрипки з оркестром Яна Сібеліуса (розпочався другий відділ майже о пів на дев’яту вечора, тож варто віддати належне витримці солісток).

Першу частину концерту виконала учениця випускного класу Владислава Гаєнко (викладачка — Мар’яна Грабовська). Виконання ліцеїстки складно назвати учнівським. Солістка проживала кожен звук на сцені: слухати, як її скрипка співає мелодії широкого дихання, без затамування подиху було неможливо. Так само важко було надивуватися прекрасній техніці при виконанні швидких «епізодів», зокрема, пасажів подвійними нотами й навіть імітаційного двоголосся. Хоча зазвичай частини класичних концертів виконуються без перерви, публіка не змогла відпустити Владиславу без цілком заслужених овацій і майже неохопної кількості квітів.

Інші дві частини концерту Сібеліуса не менш талановито представила десятикласниця Маргарита Почебут (учениця доцентки Наталії Анненкової). Маргарита фактично є сформованою виконавицею: у свої 14 років вона вже грала з оркестром більше тридцяти разів у різних куточках світу. Тож скрипалька відчувала себе на сцені рідної філармонії як птах у польоті. Гарний соліст не змагається з оркестром, а співпрацює з ним, вміючи не лише показати себе, а й «дати прохід» іншим — саме таке враження залишилось від виконання Маргаритою повільної частини концерту. У швидкому фіналі повною мірою розкрилась темпераментність скрипальки, її філігранне володіння різними видами техніки, відмінне почуття ритму. Навіть у найскладніші моменти гра солістки повністю узгоджувалася з оркестром. Створювалось враження абсолютно дорослого виступу, який феєрично завершив програму звітного концерту.

Після фінальних поклонів — настрій свята у залі. І в ту ж хвилину — повітряна тривога. Та створювалось враження, що ніхто взагалі не помітив це «непорозуміння» — відчуття спільної піднесеності, яке подарували діти, було явно сильнішим за страх.

У підсумку, весь цей яскравий вечір вселив цілковиту впевненість — наші «квіти» обов’язково проб’ються, навіть крізь метал!

Текст: Таїсія Білянська

Джерела фото: Юлія Швець, Таїсія Білянська, Президентський фонд Леоніда Кучми «Україна» (сторінка у facebook), веб-сайт КДМЛ імені М. В. Лисенка